Король Стефан Англійський

Визначення

Mark Cartwright
за допомогою , перекладено за допомогою Tereza Bodnar
опублікований на 06 December 2019
X
King Stephen of England, York Minster (by Allan Harris, CC BY-SA)
Король Стефан Англійський, Йоркмінстер
Allan Harris (CC BY-SA)

Король Стефан Англійський, також відомий як Стефан Блуаський, правив з 1135 по 1154 роки. Його попередник, Генріх І Англійський (роки правління 1100-1135) не залишив по собі спадкоємця чоловічої статі, а кандидатура призначеної ним спадкоємиці, його дочки Імператриці Матильди, не влаштовувала могутніх баронів королівства. Натомість, вони надали перевагу Стефану, який був найбагатшою людиною в Англії і доводився Генріху І небожем. Таким чином, між противниками у протистоянні за корону розпочалась громадянська війна, яка точилася з різними ступенями інтенсивності протягом понад п’ятнадцяти років. У ході війни англійська монархія втратила контроль над Нормандією, а також над деякими іншими землями, які врешті захопила Шотландія та валлійські принци. Стефан був останнім королем Англії з Нормандської династії, яку започаткував ще Вільгельм Завойовник у 1066 році. Наступником Стефана став Генріх ІІ Англійський (роки правління 1154-1189), який, за іронією долі, був сином суперниці Стефана у громадянській війні, Імператриці Матильди, і графа Анжуйського Жоффруа Плантагенета.

Ранні роки

Стефан народився близько 1097 року у Блуа, у Франції. Його батьками були Стефан, граф Блуаський, та Адела Нормандська, дочка Вільгельма Завойовника і сестра Генріха І. У десятирічному віці хлопця відправили до двору його дядька, короля Англії, де Стефан поступово утвердився серед фаворитів, внаслідок чого здобув чимале багатство та землі. Йому пощастило вижити під час катастрофи 1120 року, коли так званий «Білий корабель», на борту якого плив спадкоємець Генріха І, Вільям, розбився у водах Ла-Маншу. Загинули усі, хто перебував на борту, за винятком одного м’ясника з Руану. Якби не напад діареї, Стефан міг і сам бути на борту корабля. Якби Вільям не загинув, скоріше за все, Стефан ніколи не став би королем.

Стефан міг похизуватися блискучим походженням: він був онуком Вільгельма Завойовника та небожем Генріха І.

Стефан одружився з Матильдою Булонською (роки життя бл.1103-1152) приблизно у 1125 році. Матильда була дочкою Юстаса ІІІ, графа Булоні, та Марії Шотландської. По материнській лінії вона була онукою Малькольма ІІІ Шотландського (роки правління 1058-1093) та небогою дружини Генріха І, Матильди Шотландської. У боротьбі Стефана за престол Матильда стане потужною союзницею чоловіка. Її підтримка виявилась незамінною як у плані значної фінансової підтримки, яку Матильда зуміла здобути, так і у тих лідерських якостях, які проявила королева-консорт у важкі для подружжя і країни часи. Сучасники описували Стефана як привабливого, побожного, благородного чоловіка, приємного і увічливого у спілкуванні, навіть з бідними. Йому знадобилися усі ці якості для того, щоб заручитися достатньою підтримкою у майбутні десятиліття.

Painting of King Stephen of England
Малюнок із зображенням Стефана Англійського
British Library (Public Domain)

Сходження на престол

Попри те, що король Генріх І був одружений двічі, у нього не було законного спадкоємця чоловічої статі. Тому своєю спадкоємицею він призначив дочку Матильду (нар.1102). На вимогу Генріха барони королівства (серед них і Стефан) принесли принцесі клятву вірності. Дочка Генріха увійшла в історію під іменем Імператриці Матильди, адже у 1114 році вона вийшла заміж за імператора Священної Римської імперії Генріха V (роки правління 1111-1125). Після смерті імператора Матильда одружилася з Жоффруа, графом Анжуйським (роки життя 1113-1151) у 1128 році. Граф Жоффруа був відомий на прізвисько Плантагенет, тому що на його фамільному гербі було зображено гілочку дроку (латиною planta genista).

Мало хто з баронів був у захваті від ідеї, що ними буде правити жінка або ж представник Анжуйської династії, тому, всупереч волі Генріха, вони підтримали людину свого кола – Стефана, який був тоді найбагатшим представником англійської знаті. На його користь було також більш ніж блискуче походження: він був онуком Вільгельма Завойовника та небожем Генріха І. Але найважливішим було те, що Стефан зумів опинитися у правильному місці у вигідний час: на момент смерті короля Генріха у грудні 1135 року він першим прибув до Англії, тим часом як Імператриця Матильда залишалась у Франції. Стефан також був хорошим полководцем (навіть якщо не вирізнявся особливим здібностями в інших сферах), до того ж він зумів забезпечити собі контроль над державною скарбницею, що знаходилась у Вінчестері, – не в останню чергу завдяки тому, що його брат Генріх був місцевим єпископом ще з 1129 року. З такими перевагами, Стефан, не марнуючи часу, здобув підтримку баронів, які обрали його королем 22 грудня 1135 року. Чотири дні потому у Вестмінстерському абатстві відбулась коронація. Однак далеко не всі справи у королівстві йшли гладко. Претензії Імператриці Матильди на престол підтримала інша група баронів, в результаті чого вибухнула спорадична громадянська війна.

Імператриця Матильда і громадянська війна

Безпринципні барони скористалися хаосом, що панував у країні, і отримав назву «анархія», аби захоплювати нові землі та будувати замки; вони навіть чеканили власну монету.

Чоловік Імператриці Матильди, граф Жоффруа, не поступався дружині в амбіціях і теж був не проти отримати контроль над Англією. Іншим, ще більш впливом союзником Матильди став її зведений брат Роберт Фіцрой, граф Глостерський, один з багатьох позашлюбних синів Генріха І. Хоча спочатку Роберт Фіцрой підтримав Стефана, пізніше він перейшов на бік сестри. У 1138 році сили Стефана жорстоко придушили дещо передчасне повстання послідовників графа Глостерського. Насправді, опозиція дісталась аж до родини короля: його брат, Генріх Блуаський, впав у немилість після того, як брати не змогли погодитися, кому має належати контроль над Кентерберійською єпархією. Ще одним супротивником Стефана став Ранульф, граф Честерський, справедливо ображений на те, що король віддав його замок у Карлайлі королю Шотландії (про прикордонні проблеми Стефана див. далі). На жаль, король далеко не завжди мав змогу купувати вірність васалів, даруючи їм замки, оскільки його попередник Генріх І і сам зловживав цією стратегією, так що корона дещо збідніла. До того ж, барони тепер і самі мали змогу впливати на покращення власного становища: користуючись слабкістю монархії, вони, з міркувань власної вигоди, могли поперемінно підтримувати то одну, то іншу сторону конфлікту. Так, Жоффруа де Мандевіль, прославився тим, що тричі переходив зі сторони на сторону у цій громадянській війні.

Враховуючи те, що Стефана оточували перебіжчики та особи, чия лояльність постійно викликала сумніви, не дивно, що він почав виявляти параноїдальні схильності. Цим, мабуть, можна пояснити те, що у 1139 році, упевнений у їхній участі у змові, король наказав заарештувати Роджера, єпископа Солсбері, та ще двох інших єпископів.

Empress Matilda of England
Імператриця Матильда
PurpleHz (Public Domain)

Перспективи короля дещо покращилися, коли, після повернення його суперниці Імператриці Матильди з Франції у 1139 році, її схопили й ув’язнили у замку Арундел у Західному Суссексі. Однак незабаром Матильді вдалось звільнитися, і вона зухвало створила конкуруючий королівський двір у Південно-Західній Англії. Також Матильді посприяло повстання у Східній Англії, спричинене ув’язненням єпископа Ілі. Тим часом, Грав Честерський вирішив, що це вдалий момент для захоплення Лінкольна. У відповідь король відправив військо, але зазнав поразки у битві за Лінкольн 2 лютого 1141 року. Більше того, у квітні Стефан і сам потрапив у руки Роберта Фіцроя. Спочатку його ув’язнили у Глостері, а потім у Брістолі, де король перебував протягом дев’яти місяців. Це був найгірший момент царювання Стефана, і на той час здавалося, що це були останні дні його правління.

Імператриця Матильда проголосила себе королевою у Вінчестері 8 квітня 1141 року. Потім вона вирушила до Лондона і в липні розпочала підготовку до коронації. Однак жителі міста не оцінили її стиль управління, який вже тоді здався їм занадто користолюбним. Тяжке оподаткування, запроваджене Матильдою, стало ще одним ударом, і в результаті народне повстання вигнало нову королеву з міста. Її прихильникам було завдано ще одного удару, коли роялісти – у вигляді армії найманців з Фландрії на чолі з дружиною Стефана королевою Матильдою Булонською – захопили у полон Роберта Фіцроя. Імператриця Матильда мусила звільнити Стефана 1 листопада 1141 року в обмін на свободу Роберта Фіцроя. У результаті такого драматичного повороту долі, до кінця листопада Стефан був відновлений у монарших правах. Його навіть вдруге коронували 25 грудня 1141 року, цього разу у Кентерберійському соборі. Громадянська війна, втім, була ще далека від завершення і продовжувала лютувати ще кілька років.

У країні панував хаос, відомий в історії як період анархії, і безпринципні барони скористалися ним, аби захоплювати нові землі, без дозволу короля будувати нові замки (які все ще були принциповою ознакою могутності у середньовічному світі), і навіть чеканили власну монету, що ще більше підривало авторитет і могутність монархії. У деяких частинах країни життя селян стало вкрай нужденним і жалюгідним, оскільки вони були втягнуті в (хоча й нечасті) бої та численні облоги. Час від часу спалювали цілі села, а беззаконні барони ув’язнювали та катували населення не дотримуючись жодних законів. Навіть духовенство брало активну участь у боротьбі, укріплюючи численні церкви й абатства, адже рівень безпеки і обороноздатності у деяких частинах країни впав до найнижчого за часів Середньовіччя.

Хід цієї війни докорінно змінився внаслідок двох значущих подій. Перша відбулась у грудні 1142 року, коли Матильда, перебуваючи в облозі в Оксфорді, зуміла втекти лише пішовши на великий ризик: вона покинула замок у хуртовину, і з метою маскування загорнулась у біле полотно, яке нагадувало саван мерця. Імператриця перебралась до замку Девізес у Вілтширі і закріпилась там. Іншою подією, що мала вирішальне значення, стала смерть у Бристолі 1147 року того, хто був потужним джерелом мотивації для багатьох повсталих баронів та одним з найнадійніших союзників Матильди – Роберта Фіцроя, графа Глостерського.

Провівши шість років у своїй неприступній фортеці у Девізесі, Матильда повернулась до Нормандії і зосередилась на просуванні на трон Англії кандидатури свого сина, Генріха Анжуйського, радше ніж своєї власної. Генріх успадкував землі свого батька у Нормандії у 1151 році, але його амбіції сягали значно далі. Після воєнних успіхів у Бретані, а також внаслідок шлюбу з Елеонорою Аквітанською (роки життя бл.1122-1204), укладеного у травні 1152 року, Генріх здобув контроль над більшою частиною Франції. Однак він усе ще прагнув більшого, його погляд весь час був зосереджений на ослабленій роками громадянської війни Англії. Генріх зробив спробу вторгнення у 1147 році, але його кампанія зазнала провалу, коли у нього закінчились кошти, що змусило Генріха повернутися до Нормандії. Іншу атаку, у 1149 році, цього разу з півночі і за участі Давида І Шотландського (роки правління 1124-1153), відбили війська Стефана. У розпорядженні Генріха, однак, був ще час, і він міг дозволити собі чекати, поки вдасться зібрати достатньо ресурсів. У 1153 році він здійснив третє вторгнення, цього разу успішне, і нарешті поклав край громадянській війні.

На захисті королівства

У той час як країну роздирали суперечки баронів, король зіткнувся і з ворожими діями своїх сусідів. Першим, з тих, хто намагався поживитися за рахунок Стефанових земель, був граф Анжуйський, чоловік Імператриці Матильди. Він здійснив вторгнення у Нормандію у 1137 році і, попри те, що Стефан відрядив туди військову експедицію, місцеві барони скептично оцінювали перспективи участі у ще одній війні за цю територію, яку гаряче оспорювали різні сторони. Стефан був змушений відступити і залишити Нормандію захищатися власними силами.

Stephen of England & Henry II of England
Стефан Англійський і Генріх ІІ Англійський
British Library (Public Domain)

Тим часом, Давид І Шотланський, дядько Імператриці Матильди, почав брязкати зброєю на півночі, й у 1138 році напав на графства Нортумбрія, Ланкашир та Йоркшир. Зрештою, король Шотландії прибрав до рук Кумберленд, Нортамберленд, Дюрем, Вестморленд та Ланкастер, але був відкинутий назад силами армії Стефана, яка перемогла у Битві Штандартів у серпні 1138 року. На сході королівство зазнало вторгнення з боку валлійських братів Каделла (помер у 1175 р.) і Мередадда ап Гріффідів. Брати перемогли англійців у кількох битвах, завдяки чому неабияк розширили свої території за рахунок земель у Західному Уельсі. Відсутність сильного монарха, чиї права ніхто б не оспорював, і який міг би зосередитися на закордонних справах, дорого коштувала королівству.

Смерть і наступник

У 1153 році король Стефан пережив велике потрясіння, коли померли його дружина та син Юстас (нар.1127). Тепер він зіткнувся з третім вторгненням Генріха Анжуйського і сподівався на вирішальну битву, однак насправді, схоже, що й солдати, і командири з обох сторін були не надто схильні воювати. У результаті, 6 листопада 1153 року Стефан підписав з Генріхом Воллінгфордську угоду, у якій офіційно визнавав Генріха своїм спадкоємцем. Натомість, Стефану було дозволено залишатися королем решту життя. Генріх був єдиним і найкращим претендентом на корону, якого могли підтримати барони, до того ж, на той час усім уже було зрозуміло, що громадянська війна нікому не пішла на користь (навіть якщо масштаби її хаосу були дещо перебільшені пізнішими істориками), а ще одна суперечка за престол, це було останнє, чого потребувала Англія. Один середньовічний хроніст так висловився про цей період: «протягом довгих дев’ятнадцяти років Бог і його ангели спали» (цитовано за МакДауеллом, 26). Настав час для єдності та миру. Стефан помер 25 жовтня 1154 року у Дуврі, а Генріха коронували 19 грудня того ж року. Вперше за ціле століття на трон Англії зійшов король, чиї права ніхто не оспорював. Короля Стефана поховали в Абатстві Фавершем у Кенті поруч з дружиною та сином, а основні події його бурхливого правління були записані для майбутніх поколінь у хроніці середини XII століття «Діяння Стефана» (Gesta Stephani).

Під час правління Стефана було втрачено землі у Нормандії, а Нормандська династія королів Англії завершилася. Це був переломний момент в історії Англії. Генріх ІІ започаткував династію Анжуйських Плантагенетів і правив до 1189 року. Він зумів створити найбільшу імперію у Західній Європі і є потужним претендентом на звання одного з найвеличніших королів Англії.

Про перекладача

Tereza Bodnar
Випускниця факультету міжнародних відносин, надзвичайно захоплююсь історією, зокрема Середньовіччя та Раннього модерну, а також образотворчим мистецтвом. Інші захоплення та хобі включають рисунок, графічний дизайн, літературу та переклад.

Про автора

Mark Cartwright
Марк — письменник-історик із Італії. Його інтереси включають гончарство, архітектуру, світову міфологію та відкриття ідей, спільних для всіх цивілізацій. Він має ступінь магістра з політичної філософії та є видавничим директором WHE.

Посилатися на цю роботу

Стиль APA

Cartwright, M. (2019, December 06). Король Стефан Англійський [King Stephen of England]. (T. Bodnar, Перекладач). World History Encyclopedia. Отримано з https://www.worldhistory.org/trans/uk/1-18639/

Чиказький стиль

Cartwright, Mark. "Король Стефан Англійський." Переклали Tereza Bodnar. World History Encyclopedia. Востаннє змінено December 06, 2019. https://www.worldhistory.org/trans/uk/1-18639/.

Стиль MLA

Cartwright, Mark. "Король Стефан Англійський." Переклали Tereza Bodnar. World History Encyclopedia. World History Encyclopedia, 06 Dec 2019. Веб. 28 May 2024.