Свята Маргарита Шотландська

Свята Маргарита Шотландська (роки життя бл. 1046-1093) була королевою Шотландії як друга дружина Малкольма ІІІ (роки правління 1058-1093) від 1070 року до своєї смерті у листопаді 1093 року. Принцеса з Вессекської династії, Маргарита запровадила англосаксонські культурні практики та просувала вплив Римо-католицької церкви у королівстві свого чоловіка. Троє синів Маргарити були королями Шотландії, а дочка стала королевою-консортом Англії завдяки шлюбу з Генріхом І Англійським (роки правління 1100-1135). Маргарита була канонізована у 1250 році за свої заслуги перед Католицькою церквою та опіку над бідними у Шотландії.

Ранні роки

Маргарита народилася близько 1046 року і могла похизуватися по-справжньому королівським походженням. Вона була принцесою з Вессекської династії правителів Англії і доводилась старшою сестрою Едгару Етелінгу. Їхнім батьком був Едуард Вигнанець (помер у 1057 р.), дідом – Едмунд ІІ Залізнобокий (правив з квітня по листопад 1016 р.), а прадідом – Етельред ІІ Англійський (також відомий як Етельред Безрадний; правив у 978-1013 рр. та у 1014-1016 рр.). І нарешті, двоюрідним дідом Маргарити був Едуард Сповідник (правив у 1042-1066 рр.). Батька Маргарити відправили у вигнання у 1016 році, коли англійським престолом заволодів Кнут Великий (правив у 1016-1035 рр.). У результаті, родина поселилася в Угорщині. Мати Маргарити, Агата, мала родинні зв’язки з угорським королівським домом (хоча щодо її істинного походження серед істориків немає єдиної думки). Маргарита народилася у замку Река поблизу Мечекнадасда на півдні Угорщини. Коли у 1057 році її брата Едгара закликали до Англії як імовірного престолонаступника, принцеса вирушила разом з ним.

Едгар не зумів отримати трон Англії після смерті свого двоюрідного діда Едуарда Сповідника у 1066 році, оскільки він був ще занадто юний, а саксонські лорди натомість вирішили підтримати кандидатуру досвідченого воєначальника Гарольда Ґодвінсона (правив з січня по жовтень 1066 р.). Утім, Гарольд загинув у 1066 році при Гастінгзі у битві з Вільгельмом Завойовником, герцогом Нормандським. Останній коронувався як Вільгем І Англійський (роки правління 1066-1087) і розпочав довгу, але в результаті успішну кампанію Нормандського завоювання Англії. Проти нього виступили саксонські повстанці, котрі обрали Едгара, брата Маргарити, своїм номінальним лідером і першим кандидатом, який сяде на престол Англії, якщо вдасться скинути Вільгельма. Однак ці надії виявилися примарними: нормани зуміли закріпити свою абсолютну перевагу в Англії, а Вільгельм невтомно розбивав повстанців у різних частинах королівства, у тому числі й на півночі. Едгар, утім, не втрачав надії стати королем, і у 1068 році він попросив притулку у Шотландії, куди і вирушив разом з своєю матір’ю і сестрами Маргаритою та Кристиною (померла у 1100 р.).

Шлюб з Малкольмом ІІІ

У 1059 році Малкольм ІІІ Шотландський одружився з Інґібьорґ, вдовою Торфіна, ярла Оркнейських островів, але вона померла через десять років. У 1070 році Малкольм вирішив одружитися вдруге – з Маргаритою, попри те, що вона мала намір стати черницею. Її сестра Кристина таки прийняла постриг і згодом стала абатисою Абатства Ромні у південній Англії. Шлюб з Маргаритою, дочкою колишнього претендента на престол Англії (і сестрою теперішнього), створював додаткове джерело ризику для шотландського короля, на додачу до того, що він надав притулок небезпечному супротивнику Вільгельма Завойовника. Ця загроза стане ще потужнішою, коли (і якщо) у Малкольма і Маргарити народяться діти, котрі, у свою чергу, зможуть висунути претензії на англійський престол. Уже неодноразово саксонські та данські лорди об’єднувалися у спробах вибити норманів з північних регіонів Англії. Едгар Етелінг продовжував бути їхнім номінальним лідером і створювати ореол легітимності навколо їхньої справи: вони стверджували, що Едгар є законним правителем Англії.

У 1070 році Малкольм нерозважливо напав на Йоркшир і спустошив його. Однак, Вільгельм І поклав край виснажливим північним рейдам з боку Шотландії завдяки тому, що у 1072 році розгорнув подвійну операцію на суші та на морі. Тепер уже сама Шотландія була під загрозою вторгнення, і Малкольм, чия армія не могла зрівнятися з дисциплінованою нормандською кавалерією Вільгельма, попросив про мир, перш ніж почалася битва. Умови угоди, підписаної при Абернеті, зобов’язували Малкольма принести Вільгельму присягу як сюзерену; при цьому він мусив видати свого сина від першого шлюбу, Дункана, як заручника та забезпечити заслання Едгара до Фландрії (де той зрештою і помер, усіма забутий, близько 1125 року).

З 1071-го по 1084 роки у Малкольма й Маргарити народилося вісім дітей. Найважливішими, з точки зору династичної політики Шотландії, були Едгар (нар. близько 1074 р.), Александр (нар. близько 1077 р.), Едіт (1080-1118 рр.), та Давид (нар. близько 1084 р.). Часті вагітності та суворий спосіб життя, який провадила Маргарита, безсумнівно, були виснажливими для її здоров’я.

Англійський вплив у Шотландії

Маргариті часто приписують провідну роль у збільшенні англосаксонського впливу на гаельську Шотландію. Насправді, масштаби цього впливу скоріше за все є перебільшеними; сфера його поширення найвірогідніше обмежувалася королівським двором у Данфермліні. Або ж, як вважає більшість сучасних істориків, політика англізації могла бути результатом діяльності спадкоємців Малкольма ІІІ – його трьох синів від Маргарити, які правили Шотландією по черзі у період з 1087 по 1153 роки. Не варто забувати й про те, що сам Малкольм провів більшу частину своєї юності в Англії, де відбував заслання після смерті свого батька Дункана І Шотландського (правив у 1034-1040 рр.). Він мешкав у Йорку, при дворі Сіварда, графа Нортумбрії (правив у 1041-1055 рр.). Малкольм повернувся на батьківщину уже двадцятирічним у 1054 році, і з допомогою Сіварда та англійського короля Едуарда Сповідника здійснив спробу відвоювати своє родинне право на корону Шотландії. Коли у 1057 році помер король Макбет, а за ним, у 1058 році, його син Лулах, Малкольм нарешті став Малкольмом ІІІ Шотландським.

Безперечно, Маргарита мала певний вплив на Малкольма, котрий обожнював свою дружину, молодшу за нього на п’ятнадцять років. Наприклад, королева не стала вчити гаельську мову, натомість зробила англійську мовою королівського двору. Маргарита також подбала про те, щоб її діти отримали традиційні саксонські імена. Не виключено, що вона й запровадила англійські придворні звичаї, уявлення про королівський імідж, мистецтво, вбрання та навіть зачіски в англійському стилі при своєму дворі у Шотландії. Невипадково, що Маргарита і Малкольм виховували своїх дітей не лише як майбутніх правителів Шотландії (саме найстарший син Малкольма від Маргарити, а не хтось з його дітей від першого шлюбу, був призначений його спадкоємцем), але й не виключали перспективу їхнього панування на англійському престолі, якщо вдасться вигнати Вільгельма Завойовника назад до Нормандії. Освіта в англійському дусі стане нащадкам у великій нагоді, якщо Вессекська династія знову посяде трон Англії.

З куди більшою впевненістю можна говорити про вплив Маргарити на християнську віру у Шотландії. Хоча, його масштаби теж є об’єктом суперечок серед істориків. Королева Маргарита була палкою прихильницею Римо-католицької церкви і, те, як охоче вона просувала її інтереси, ознаменувало продовження поступового занепаду гаельського християнства. Це був довгий процес заміщення, який уже тривав і за попередників Малкольма. Наприклад, король Макбет вирушив у паломництво до Риму у 1050 році.

На думку Маргарити, деякі звичаї і організація церкви у Шотландії були дещо відсталими, особливо на фоні того, що вона сама могла спостерігати в Угорщині та Англії. Англійських монахів-бенедиктинців, а також деяких священиків запросили поселитися у Шотландії, зокрема у Данфермліні, для поширення віри та спорудження монастирів, які мали слугувати орієнтирами віри для звичайних людей. Маргарита листувалася з Ланфранком, архієпископом Кентерберійським, і просила відправляти з Англії більше ченців. Королева була щедрою до бідних, засновувала фонди та фінансувала спорудження місць відпочинку для паломників. Вона також виділяла фінансування деяким церквам, особливо тим, що розташовані у Лоренскерку та Йоні на архіпелазі Внутрішні Гебриди, що було традиційним місцем поховання шотландських монархів.

Смерть і канонізація

Малкольм ІІІ був убитий 13 листопада 1093 року під час рейду на Нортумберленд. Його син від Маргарити, Едвард, загинув тоді ж. Королева Маргарита, яка перебувала тоді в Единбурзькому замку, була вже дуже слабкою після тривалого періоду посту, але вона прожила достатньо довго, щоб почути ці жахливі новини. 16 листопада вона померла. Маргариту поховали у Данфермліні, у невеликій церкві, яку вона сама збудувала, і яка згодом стала частиною Данфермлінського абатства. У середині ХІІІ століття на честь королеви там було споруджено санктуарій.

У Шотландії почалась хвиля невдоволення англізацією, і діти Маргарити були змушені емігрувати до Англії. Королем став брат Малкольма Дональд ІІІ (правив у 1093-1097 рр.). Однак, дітям Маргарити вдалось відновити свої родинні права. Першим це зробив Едгар, котрий став королем Шотландії (не без допомоги Вільгельма ІІ Англійського) і правив з 1097 року по 1107-й. Ще двоє синів королеви успадкували престол по черзі: спочатку Александр І (роки правління 1107-1124), а потім Давид І (правив у 1124-1153 рр.). Тим часом, королівські доми Англії та Шотландії почали зближуватися і стали союзниками. А у 1100 році дочка Маргарити Едіт стала першою дружиною короля Генріха І Англійського і змінила своє ім’я на більш звичне для своїх нових нормандських підданих – Матильда.

Королеву Маргариту пам’ятали, серед іншого, завдяки каплиці, побудованій нею у нормандському стилі у замку Единбург (вона натепер є найдавнішою частиною фортеці, що збереглася). Її дочка Едіт-Матильда зробила усе можливе, аби добрі вчинки матері були записані для майбутніх поколінь. Цей задум знайшов відображення у біографії, написаній у стилі, явно навіяному житіями святих, яку створив Тюрго Даремський (роки життя бл. 1050-1150) – монах-бенедиктинець, який колись служив особистим капеланом Маргарити. У 1250 році Римо-католицька церква визнала Маргариту святою за її заслуги у поширенні католицизму та милосердя до бідних Шотландії. З цієї причини, королева нині широко відома також під іменем Святої Маргарити Шотландської.