Ян Гус

Ян Гус (також Іоанн Гус, 1369-1415) був чеським філософом, священиком і теологом, який, натхненний працею Джона Вікліфа (1330-1384), кидав виклик політиці та практиці середньовічної Церкви і таким чином започаткував таке явище як Богемська Реформація. Коли він відмовився покинути свої погляди, він був заарештований і спалений на вогнищі в 1415 році.

Церква в цей час була єдиною релігійною владою в Європі, а також значною політичною силою. Вічне призначення людини було продиктовано тим, наскільки добре він дотримувався церковних приписів, і оскільки рай, чистилище і пекло, розумілися як абсолютні після смерті, люди слідувализа церковними постановами, щоб уникнути вічного болю і страждань. Однак Церква відійшла від своїх ранніх духовних турбот і стала більш залученою у справи світу до часу Середньовіччя (бл. 476-1500).

Інакомислення ще в VII столітті було засуджено як єресь й єретиків змушували мовчати, але коли один рух був придушений, його місце приходив інший. Джон Вікліф був англійським священиком і богословом, якому пощастило мати підтримку могутніх вельмож, які змогли його захистити, і хоча Церква врешті-решт засудила його як єретика і спалила його твори, багато з них уже були скопійовані та опинилися в Богемії.

Гус був священослужителем у Празі, коли він познайомився з роботами Вікліфа і кинув власний виклик політиці Церкви, особливо засуджуючи продаж індульгенцій, які, як стверджувала Церква, скорочують час у чистилищі або звільняють душу коханої людини. Його викликали до церковного суду під обіцянкою безпечного проходу, але потім зрадили, ув’язнили і стратили. Його послідовники, відомі як гусити, залишалися вірними його баченню, що призвело до гуситських воєн з приблизно 1419 до 1434 рр. між їхніми силами та вірними церкві, які врешті перемогли.

Проте гусити не були повністю розгромлені і продовжили підтримку, так званої «гуситської єресі». Хоча погляди Гуса безпосередньо не надихнули пізніших зусиль Мартіна Лютера (1483-1546), Лютер надихатиметься вченнями Гуса після того, як він розпочне власний реформаторський рух у Німеччині. Сьогодні Гус визнаний, поряд з Вікліфом, протореформатором; той, хто виступав за церковну реформу до протестантської Реформації 1517-1648 років.

Ранні роки та освіта

Ян Гус народився в Гусінці, Богемія (сучасна Чехія) бл. 1369, хоча деякі вчені стверджують, що 1372 або 1373. Його прізвище невідоме, оскільки його називали «Ян, син Міхалува» (Ян, син Михаїла), ім'я його батька. Про його батька нічого не відомо, але вважається, що він, швидше за все, був селянським фермером або робітником, оскільки сім'я була з нижчого класу, і Гус пізніше описує своє раннє життя як бідність. Мати навчила його читати, використовуючи богемську Біблію, а також заохочувала його та його брата вступити до священства, оскільки вони зможуть жити з комфортом. Чи були у нього інші брати і сестри, неясно.

Гус описує своє раннє життя як постійну працю, живучи в плетеному котеджі з дірявим солом’яним дахом і земляною підлогою, на якій сім’я спала разом зі своїми тваринами. Про заняття батька він не згадує, але розповідає, як він допомагав матері орати, садити та збирати врожай. Незрозуміло, чи було хліборобство основним заняттям сім’ї, чи батько Гуса працював деінде, але ранні роки Гуса, здається, зосереджені на сільському господарстві, допомозі матері та вивченні Святих писань з Богемської Біблії, яка була перекладена з вульгарної латини на чеську близько 1360.

У дев’ять-десять років Гуса відправили в сусідню церкву (чи, вірогідніше, в монастир) вивчати латину. Причина його відходу з дому не вказана, але, швидше за все, це було за бажанням матері, яка сподівалася, що обидва її сини стануть священиками і втечуть від життя середньовічного селянина. Він був здібним студентом, який справив враження на своїх викладачів, і вони рекомендували його для отримання вищої освіти в Празі, де він отримав ступінь бакалавра мистецтв у 1393 році та магістра в 1396 році.

Вікліф і Гус

Гуса познайомив з роботами Джона Вікліфа в 1402 році його друг, Ієронім Празький (1379-1416), який був студентом Оксфордського університету (де Вікліф викладав) і скопіював деякі з його творів. Вікліф кидав виклик авторитету та біблійній основі папи, критикував розкіш, невігластво та жадібність духовенства, виступав проти продажу індульгенцій і закликав повернутися до простоти та бідності раннього християнства, як описано в біблійній книзі діянь.

Він стверджував, що середньовічна церква збилася з шляху у 8 столітті, коли визнала підробку, відому як Пожертвування Костянтина, як дійсну. Пожертвування Костянтина було документом, який стверджував, що бл. 315-317 р. римський імператор Костянтин Великий надав верховну владу Церкві у світських справах після того, як Папа Сильвестр I зцілив його від прокази. Згідно з оповіданням, Папа Сильвестр I повернув цей дар, дозволивши Константину царювати, але Церква стверджувала, що він створив прецедент, згідно з яким лише з ласки Церкви царював монарх у будь-якій країні, і тому Церква могла залучатися до політичних і військових справ. Вікліф засуджував Пожертвування Костянтина, як церковну жадібність до землі і одержимість світською владою.

Гус не тільки повністю погоджувався з Вікліфом, але й використав ті самі слова й аргументи у своєму власному виклику Церкві. Вчений Давид. С. Шафф коментує:

У нього не тільки є основні принципи, спільні з Вікліфом, а також багато його цитат із Отців та канонічного права та докази зі Святого Письма. [але] Гус привласнив абзац за абзацом у свого попередника і часто переносив їх з незначними словесними змінами на свої сторінки. (xxvi)

Проте, як зазначає Шафф, Гус не просто плагіатував Вікліфа, а використав його аргументи та приклади як основу для своїх власних. Невідомо, чи вже Гус став піддавати сумніву авторитет Церкви до того, як його ознайомили з роботами Вікліфа, але, швидше за все, що його власні труднощі в узгодженні церковної політики та доктрини зі Святим Письмом спонукали його прийняти погляди Вікліфа. Гус все ще був членом Церкви й мав хорошу репутацію в 1402 році, коли він був призначений ректором Празького університету і священиком Вифлеємської каплиці, але незабаром це змінилося.

Вифлеємська каплиця була заснована в 1391 році з умовою, що всі обряди будуть проводитися чеською, а не латиною, католицької церкви. Каплиця могла вмістити понад 3000 прихожан, і Гус привернув аудиторію, яка врешті-решт переповнила будівлю й поширила його неортодоксальні вчення по всьому регіону. Використовуючи Богемську Біблію та проповідуючи народною мовою, Гус встановив прямі особисті стосунки зі своєю аудиторією, і те, що він проповідував, суперечило політикам і практиці Церкви.

Конфлікт з Церквою

Церква в цей час була розділена західною схизмою (1378-1417), під час якої існувало два папи – Папа Урбан VI в Римі та антипапа Климент VII в Авіньйоні, Франція, яких до 1408 р. змінили Григорій XII у Римі та Бенедикт XIII в Авіньйоні. У своїх проповідях, що виголошувалися двічі по неділях, Гус засуджував політику, яка створила цю ситуацію, і корумпованість церковної ієрархії, яка це дозволяла. Його критика Церкви привернула значний натовп з обох сторін і привернула увагу архієпископа Збинека Газенбурзького (1376-1411), який, можливо, був симпатизував, та в будь-якому випадку не зробив нічого, щоб зупинити Гуса.

З іншого боку, король Богемії, Вацлав IV (правив у Богемії 1378-1419, король Німеччини 1376-1400), безперечно, прихильно ставився до нього, оскільки його дружина, королева Софія, була постійною відвідувачкою служб у Гуса і захоплювалася ним. Стурбований можливим втручанням Григорія XII у його політику, Вацлав IV постановив, що духовенство в Богемії має залишатися нейтральним, не підтримуючи жодного з пап як законних. Гус та його чеські послідовники погодилися на це, тоді як німецьке духовенство та інші — ні. Кутна-Горський указ Вацлава IV від 1409 року надав право голосу в університеті чеському духовенству, що призвело до відходу німців і фактично надало чеським послідовникам Гуса та самому Гусу повну свободу проповідування й виклаання всьому, що вони хотіли.

Намагаючись зупинити розкол, духовенство в Пізі обрало третього папу, Олександра V, якого Гус, його послідовники та Вацлав IV визнали справжнім папою. Олександр V, стурбований єрессю в Богемії, наказав спалити твори Вікліфа (що було виконано архієпископом Збинеком Газенбурзьким), але він не виступив проти Гуса. Олександр V помер у 1410 році, і його змінив Папа Іван XXIII, який послав духовенство продавати індульгенції (у Богемії та інших місцях), щоб зібрати гроші для свого хрестового походу проти Неаполя. Гус різко виступав проти продажу індульгенцій (як Вікліф) й називав їх небіблійними й проявами жадності.

Гус також відстоював практику утраквізму (під обома видами), у якій і хліб, і вино давали прихожанам під час обряду причастя, і критикував тогочасну практику, коли священики пропонують мирянам хліб, але зберігають вино тільки для себе. Далі Гус засудив папу за його хрестовий похід, стверджуючи, що жоден християнин не повинен пропагувати або заохочувати насильство, особливо глава Церкви. Проповіді Гуса користувалися популярністю серед людей, які відкидали продаж індульгенцій і спалили папські едикти; у 1411 році трьох послідовників Гуса, які кинули виклик Церкві, – Гудеця, Кріделка та Полака – було страчено як єретиків.

Замість того, щоб визнати вирок Церкви, гусити взяли трупи трьох чоловіків, уже визнаних мучениками (як вони є сьогодні), підготували їх до християнського поховання та пронесли вулицями від міської площі до Вифлеємської каплиці. Сам Гус здійснював панахиду за обрядами, призначеними для мучеників віри, а не для мирян. Він сказав, що ці троє віддали своє життя заради істини, і спростував твердження Церкви про єресь.

Засудження та страта

Тепер у Богемії досить чітко було проведено межі між послідовниками Гуса (гуситами) і католиками. Гус став голосом чеського народу, відокремивши чеське християнство від католицької церкви , як чистішу форму релігії. Коментує науковець Діармейд МакКалох:

У своїх проповідях, які незабаром набули величезної популярності в місті, Гус підняв тему церковної реформи, і його захоплена підтримка чеських шляхтичів [була значною]. Рух Гуса став утвердженням чеської ідентичності проти німецькомовних у Богемській церкві та співдружності, і він мав підтримку серед всіх верствах суспільства, від університів до сел. (37)

Як і у випадку з Вікліфом в Англії, богемські вельможі, такі як Вацлав IV, визнали, що будь-яка влада, яку Церква втратила, означала більше для них самих, і тому підтримувати Гуса було в їхніх інтересах. Незважаючи на це, не можна було ігнорувати католицьку церкву чи її прихильників у Богемії, і тому Вацлав IV у 1412 р. зробив спробу примирення між двома фракціями. Здається, обидві сторони намагалися піти на компроміс, але, зрештою, їхні розбіжності були просто занадто великими. Гус відмовився визнати Папу главою Церкви, оскільки Святе Письмо чітко дало зрозуміти, що роль належить лише Христу. Пізніше Гус звертався безпосередньо до Ісуса Христа, минаючи папську владу, захищаючи своє вчення. Він також відмовився відступити від свого засудження продажу індульгенцій та іншої політики, яка не була підтверджена Святим Письмом.

У 1413 році Гус закінчив свою знамениту роботу De Ecclesia (Церква), яка послалася на Вікліфа, щоб зробити остаточне твердження Гуса про Церкву свого часу і про те, наскільки вона відійшла від місії та бачення Ісуса Христа. Цього ж року він також написав низку інших своїх значущих праць, включаючи критику практики симонії, розміщення часто некомпетентних і неосвічених друзів і членів сім’ї священнослужителів на зручні церковні посади. Розповсюдив брошури, проти окремих священиків. Як і у випадку з Вікліфом, друкувалися вони за допомогою печаті по дереву (ксилографії) і поширювалися його послідовниками.

Зведений брат Вацлава IV, Сигізмунд Угорський (1368-1437), який тоді мав титул «короля римлян», втягнувся в суперечку і скликав Констанцкий собор (також відомий як Констанцкий собор, 1414-1418 рр.) для вирішення розбіжностей між гуситами та католиками. Сигізмунд пообіцяв Гусу безпеку Констанці, що означало, що він не може бути ув’язнений, щоб він міг пояснити своє вчення. Він прибув до Констанца на початку листопада 1414 року і, чекаючи початку конференції, проповідував жителям міста. Католицькі чиновники назвали це порушенням правил, скасували імунітет та заарештували.

Хоча деякі історики звинувачують Сигізмунда в причетності до арешту Гуса, схоже, він не знав про це, і коли до страти Гуса, на ситуацію звернули увагу, він був обурений тим, що його слово честі було так легко проігноровано. Однак вороги Гуса згладили ситуацію, зазначивши, що Гус був джерелом релігійних і громадянських заворушень, порушив угоду про безпечний проїзд, проповідуючи в Констанці, і договір про безпеку слід вважати недійсним. Й хоча Сигізмунд сприйняв цю ситуацію особистісно, він не втручався в подальші події.

Незважаючи на те, що католицькі чиновники заарештували його й погано утримували його, Гус все ще вірив, що вони вислухають його справу і засудять справедливо. Він казав, що був би готовий зректися з своїх писань, а не з церковних вчень й заявити про те що він помилявся. Проте чиновники проігнорували його дії, вимагали зректися, а коли він цього не зробив, передали на страту до світської влади. Його спалили живцем 6 липня 1415 року. Після цього його прах був кинутий у річку Рейн, щоб його послідовники не могли використовувати прах для поклоніння, а його твори були засуджені та знищені як єресі.

Завершення

У ході пізнішої протестантської Реформації в Німеччині поширилася історія про те, що Гус, перед смертю, передбачив прихід Мартіна Лютера, який продовжить його роботу і виправдає його бачення. Це «передбачення» є пізнішим міфом, вигаданим послідовниками Лютера після початку Реформації, щоб асоціювати його з Гусом, якого на той час протестантська фракція вже розуміла як протореформатора і раннього мученика за справу релігійної свободи. Друг Гуса, Єронім Празький, також буде названий мучеником, оскільки через рік після страти Гуса, його спалили на вогнищі як єретика. Ще один із друзів Гуса, Яків Міський (1372-1429), уникнув тієї ж долі, ретельно погоджуючись із основними принципами церковної доктрини, проте проповідуючи за Гусом.

Невідомо, як Вацлав IV або Сигізмунд ставилися до страти Гуса, оскільки записи того часу приділяють більше уваги громадянським заворушенням, які послідували за цим. Констанцький собор також посмертно засудив Вікліфа і наказав масово знищувати його твори, і це, поряд зі стратою Гуса, Джероніма та інших, викликало повстання гуситів, яке призвело до гуситських воєн у 1419 році. Вчений Джон Боссі коментує гуситів та їхнє початкове бачення:

Зворотною стороною їхньої солідарності, була крайня ворожість до богемських німців і, після страти Гуса, до ортодоксальної церкви в цілому, яка принесла чеському народу ганьбу, за яку потрібно було помститися. (81)

Спочатку гусити здобули перемогу над лоялістськими арміями Церкви, насамперед завдяки своєму полководцеві Яну Жижці (1360-1424), блискучому тактику, але врешті-решт зазнали поразки в 1434 році. Однак Гусити мали достатньо сил, щоб змусити Церкву вести переговори на Базельському соборі 1436 року, на якому Богемія отримала свободу, за яку боровся Гус, дотримуватись власної версії християнства.

Сьогодні Ян Гус визнаний мужнім протореформатором, який відмовився покинути свої ідеї та бачення й пішов на смерть з честю за те, у що вірив. Церква офіційно вибачилася за страту Гуса в 1999 році, і він досі вшановується членами багатьох християнських конфесій, включаючи католиків, як благородний представник Бога, якому він служив.