Мартін Лютер

Визначення

Joshua J. Mark
за , перекладено Artem Vynohradov
опублікований на 30 November 2021
X
translations icon
Доступно іншими мовами: Англійська мова, Французький, Іспанська
Martin Luther (by Sergio Andres Segovia, Public Domain)
Мартін Лютер
Sergio Andres Segovia (Public Domain)

Мартін Лютер (1483—1546) — німецький священик, монах і богослов, який став центральною фігурою релігійного та культурного руху, відомого як Протестантська Реформація. Незважаючи на те, що попередні реформатори вже висловлювали погляди Лютера, його харизматична особистість і ефективне використання друкарського верстату сприяли широкому визнанню його бачення християнства.

Він народився в сім’ї з нижчого класу, яка сподівалася, що він стане юристом, але його наполегливість у визначенні неоспоримих істин у поєднанні з проханням про божу допомогу, під час одного інциденту, привели до того, що він став монахом-августинцем. Він був побожним, хоча й неспокійним священиком римо-католицької церкви у Віттенберзі, Німеччина, доки його обурення церковною політикою, особливо продажем індульгенцій, не спонукало його поставити під сумнів авторитет Церкви.

Спочатку Лютер не збирався кидати виклик церковній ієрархії чи Папі. Публікація 95 тез Мартіна Лютера у 1517 році — запрошення до обговорення політики та практики Церкви, яку Лютер вважав проблемною та небіблійною. Оригінальний документ, написаний латиною, був призначений для церковної авдиторії, але друзі та прихильники Лютера переклали документ на німецьку, а завдяки появі друкарського верстата бл. 1440 року, вони поширили ці тези по всій Німеччині та ініціювали протестантську Реформацію.

Раннє життя і клятва

Лютер народився в Айслебені, сучасна Німеччина, в 1483 році, регіоні, який тоді входив до Священної Римської імперії. Його батьки були з вищого селянства, батько не був прив’язаний до землі як фермер, а володів низкою мідних копалень. Вчений Роланд Х. Бейнтон коментує:

Його батько, Ганс Лютер, і мати, Маргаретта, були міцними, кремезними, смаглявими німецькими [селянами]. Вони справді не займалися обробкою ґрунту, тому що, як син без спадку, Ганс переїхав з ферми на копальні. У надрах землі йому допомагала Свята Анна, покровительки шахтарів, аж поки він не став власником півдюжини ливарних цехів; проте він не був надто заможним, і його дружині все ще доводилося ходити в ліс і тягати дрова додому. Атмосфера в сім’ї була селянською: сувора, часом груба, довірлива й побожна. Старий Ганс молився поруч зі своїм сином і дружиною Маргареттою (10-11)

Лютеру важко давалося навчання й він покинув юридичну освіту, вважаючи, що вона є безглуздою.

Лютер був найстаршим із багатьох дітей, і його батько піклувався про те, щоб він отримав хорошу освіту, щоб він міг стати юристом і піднятися вгору в соціальній ієрархії до вищого положення. Лютер вперше здобув освіту в Магдебурзі та Айзенахі, перш ніж вступити до Ерфуртського університету в 1501 році, коли йому було 17 років. Згідно з його пізнішими творами, Лютеру важко давалося навчання і він залишив юридичну освіту, вважаючи, що від неї немає ніякої користі.

Його пошуки сенсу життя, чогось конкретного і незмінного, привели до філософії, але він не знайшов у ній задоволення, оскільки вона покладалася на людський розум і тлумачення мінливих обставин, яким не можна було довіряти. Лютер відчував, що інтелектуальні міркування були хибними, оскільки людські істоти були обов’язково піддані суб’єктивній інтерпретації свого досвіду. Він вірив, що Бог — це істина в останній інстанції. Він був вихований у страху перед Богом, він вважав його суворим і невблаганним суддею і не міг уявити жодного іншого образу божественного.

У липні 1505 року, коли Лютер був у дорозі до університету, почалася буря, і блискавка вдарила в сусіднє дерево. Злякавшись, він закричав: «Свята Анно, допоможи мені! Я стану ченцем!» (Bainton , 5). Пізніше він вирішив, що це була урочиста клятва, і, повернувшись до університету, продав свої книги і кинув навчання, вступивши в монастир Святого Августина того ж місяця, 17 липня 1505 року, що викликало велике невдоволення батька.

Joseph Fiennes as Luther
Джозеф Файнс у ролі Лютера
Eikon Film and NFP Teleart (Copyright)

Духовна криза та одкровення

Лютер дуже серйозно поставився до клятви Святій Анні, тому що він боявся смерті і просив святу врятувати йому життя. Його страх випливав безпосередньо з його розуміння Бога — божественної істоти, всемогутньої і всезнаючої, яка проникала в серця людей і карала їх за їхні помилки. Визнаючи себе як людину з глибокими вадами, Лютер не бачив шляху до Божого прощення чи життя після смерті на небесах й очікував лише на вічні муки пекла.

Він почав регулярно молитися, дотримуватися посту, слідкувати за гріхами і вивчати Святе Письмо, але все ще не міг уявити собі люблячого Бога, який вибачив би його. Пізніше Лютер писав про свій погляд на Бога в цей час:

Хіба не проти всякого природного розуму, що Бог із простої своєї примхи залишає людей, загартовує їх, проклинає їх, ніби Він насолоджувався вічними гріхами і муками нещасних, той, про кого кажуть, що він такий милосердний та добрий? Це видається несправедливим, жорстоким і нестерпним у Богові, цим дуже багато хто був ображений у всі віки. А кого б це не образило? Я сам не раз був доведений до самої безодні відчаю, так, що хотів, щоб мене ніколи не створили. Любити Бога? Я ненавидів його! (Bainton, 44)

Лютер спрямував свої роботи до свого ментора, Йогана фон Штаупиця, вважаючи що його відпустять з ордену, але Штаупиць порекомендував Лютеру продовжувати отримувати докторський ступінь в Віттенберзькому університеті. Лютер не прийняв цієї поради з радістю, стверджуючи, що такий курс уб'є його, але Штаупиць запевнив його, що якщо це так, він знайде чим зайнятися на небесах.

Reformation in Germany
Реформація в Німеччині
Eikon Film and NFP Teleart (Copyright)

Лютер отримав докторський ступінь в 1512 році, обійняв посаду Штаупиця й став членом університетського факультету. Приблизно в 1513 році, читаючи Послання Святого Павла до Римлян, Лютер вирішив що осягнув природу Божу. Уривок 1:17 з цього послання дуже сильно вплинув на нього: «Праведний житиме вірою». Пізніше він так написав про цей момент:

Ніч і день я розмірковував, поки не побачив зв’язок між справедливістю Божою і твердженням, що «праведний буде жити своєю вірою». Тоді я зрозумів, що Божа справедливість — це та праведність, якою через благодать і чисте милосердя Бог виправдовує нас через віру. Тоді я відчув, що переродився і потрапив через відкриті двері до раю. Усе Святе Письмо набуло нового значення, і якщо раніше «справедливість Божа» сповнювала мене ненавистю, то тепер вона стала для мене невимовно солодкою у більшій любові. Цей уривок Павла став для мене воротами в небо. (Bainton, 51)

Цей досвід також вплинув на Лютера й він повірив у першість Святого Письма над церковними вченнями, оскільки Церква не змогла запропонувати йому нічого значущого в боротьбі з його духовними муками, а біблійний уривок відкрив шлях до одкровення.

95 тез

Як тільки він зрозумів природу Бога, яку відкриває Писання, він почав серйозно ставити під сумнів бачення Бога, яке просувала середньовічна Церква. Якщо людина була врятована лише через віру, міркував Лютер, яка була мета всіх правил, що Церква нав’язувала віруючим? Де в Біблії була якась підтримка вчення Церкви про чистилище, проміжну зону між пеклом і раєм, де грішники мучилися у вогні, поки їхні гріхи не були очищені, і вони могли потрапити в рай? Де, навіть, було біблійне обґрунтування Папи?

95 тез не були призначені як прямий виклик церкві і також не були чимось новим.

Вчення Лютера стали більш актуальними в 1516 році, коли архієпископ Майнца Альбрехт фон Бранденбург попросив Папу Лева X дозволити продаж індульгенцій – документів, які нібито зменшували час перебування в чистилищі. Альбрехт у цей час був у глибоких боргах і домовився розділити гроші від індульгенцій з Левом X, якому потрібні були кошти на відбудову базиліки Святого Петра в Римі. Лев X прислав домініканського монаха Йоганна Тетцеля в регіон у 1516 році, і Лютер, який нічого не знав про угоду, яку уклали архієпископ і папа, протестував, написавши Диспут про силу та ефективність індульгенцій, пізніше відомий як 95 тез.

Згідно з традицією, Лютер прибив свій документ до дверей Віттенберзької церкви 31 жовтня 1517 року, напередодні Дня всіх святих, але сучасна наука заперечує це твердження. Історію про Лютера і двері церкви поширив друг і соратник Лютера Філіп Меланхтон (1497-1560), якого в той час навіть не було у Віттенберзі. Дослідники визнають, що прибиття своїх аргументів до дверей церкви — це міг бути такий вигаданий драматичний жест, яким був відомий Лютер. Тези були перекладені послідовниками Лютера німецькою мовою, потім надруковані та розповсюджені, що викликало широкий підйом проти церковної влади в Німеччині. Велика кількість перекладених примірників також потрапила далі в Англію, Францію та інші регіони.

Спочатку 95 тез не мали на меті прямо кинути виклик Церкві, а твердження не були новими. 97 тез Лютера, що були опубліковані лише за місяць до цього, представили аргументи проти схоластичної теології. 95 тез, написаних латиною, запропонували лише 95 тез для обговорення, але стали каталізатором реформації після того, як вони були перекладені та поширені, оскільки для людей вони кидали виклик авторитету Церкви.

Luther's Ninety-Five Theses Nailed to the Wittenberg Church's Door
Дев'яносто п'ять тез Лютера прибиті до дверей Віттенберзької церкви
Eikon Film and NFP Teleart (Copyright)

Незалежно від того, чи була робота вивішена на дверях Віттенберзької церкви, 95 тез були надіслані Лютером Альбрехту фон Бранденбургу, який перевірив їх на єресь і відправив до Риму. Потім Папа Лев X відправив ряд делегацій, щоб переконати Лютера в тому, що він помилявся, особливо щодо його заяви про те, що Папа має фінансувати будівництво базиліки Святого Петра сам, а не вимагати гроші від бідних.

Серед делегатів був і богослов Йоганн Ек (1486-1543), колишній друг Лютера, який під час диспуту з Лютером і його товаришем-реформатором Андреасом Карлштадтом (1486-1541) у Лейпцигу в 1519 році дотримувався точки зору, що якби не було центрального органу, який тлумачить Святе Письмо, кожен, хто його читає, міг би інтерпретувати його самостійно, і це призвело б до хаосу, тому що не всі люди могли правильно зрозуміти Святе Письмо. Церква, стверджував Ек, спиралася на наукову традицію (на яку Лютер скаржився у вересні 1517 року) при тлумаченні Біблії, що означало, що її розуміння було правильним, а твердження Лютера щодо виправдання вірою були неправильними. Лютер відмовився відступити, і в 1520 році була видана папська булла з погрозою відлучення, яку Лютер публічно спалив у Віттенберзі того грудня.

Вормс & Вартбурґ

У січні 1521 року він був відлучений від церкви, а його справа була передана світській владі, яка закликала Лютера з'явитися на Вормському рейхстазі. Головував Карл V, імператор Священної Римської імперії, а Йоганн Ек (не той самий чоловік, що згадувався раніше) представляв Церкву, вони знову намагалися змусити Лютера зректися своїх учень. Фрідріх III (Мудрий, ж. 1463-1525), курфюрст Саксонії (один із дворян, який обирав імператора), прихильно ставився до поглядів Лютера й пообіцяв Лютеру безпеку на слуханні.

18 квітня 1521 року Лютер відмовився відректися, виголосивши свою знамениту промову, яка включала рядки:

Допоки я не переконаний Святим Письмом чи чіткою причиною (бо я не довіряю лише Папі, ані радам, оскільки добре мені відомо, що вони часто помилялися і суперечать самі собі), я дотримуватимуся писань, які я цитував, і моє сумління в полоні Слова Божого. Я не можу і не збираюся відмовлятися, тому що йти проти совісті небезпечно і не правильно... Я не можу інакше, я стою на своєму, нехай мені Бог допоможе. Амінь.

Кажуть, що коли він закінчив говорити, він підняв руку в традиційному переможному лицарському салюті. Як і у випадку з прибиттям 95 тез, сучасна наука ставить під сумнів відомий рядок: «я стою на своєму», – у промові Мартіна Лютера у Вормсі, оскільки рядок з’являється лише в пізніших стенограмах слухань, але цей рядок, як правило, вважається автентичним.

Luther at the Diet of Worms
Вормський рейхстаг
Anton Werner (Public Domain)

25 травня 1521 Лютера було оголошено поза законом, що означає, що будь-хто, хто пропонував йому допомогу, міг бути вбитий без наслідків. Повертаючись із Вормса до Віттенберга, його викрали солдати Фрідріха III, переодягнувшись в розбійників, щоб відвести підозри, і доставили до замку Фрідріха у Вартбургу, де він був під захистом. Перебуваючи там, Лютер майже постійно перекладав Новий Завіт з латини на німецьку, переклад швидко став бестселером завдяки друкарському верстату.

Селянська війна

Фактично друкарський верстат був «таємною зброєю» Лютера, яка дозволяла не лише швидко поширювати його погляди, а й створювати ілюстрації, що зображують його як героїчну постать і «людину з народу», що кидає виклик владі, яка дотримується політики нерівності та тримає люд в бідності. Раніше так звані «протореформатори», такі як Джон Вікліф з Англії (ж. 1330-1384) і Ян Гус з Богемії (ж. бл. 1369-1415), не мали доступу до такого роду технологій, оскільки друкарський верстат ще не був винайдений. Їм довелося покладатися на друк на дереві, який займав більше часу і був гіршої якості. Преса часів Лютера могла швидко випускати брошури, плакати, книги та все інше, що потім ставало доступними для громадськості.

Хоча більшість населення була безграмотна, вони могли просити читати для них ці матеріали, й Лютер став героєм для людей, які, заохочені місцевими лідерами, почали повставати у Віттенберзі, розпочавши німецьку селянську війну (1524-1525), яка була частково заохочена колишнім прихильником Лютера, який став його противником — Томасом Мюнцером(ж. бл. 1489-1525), проповідником апокаліптичної/містичної інтерпретації християнства. Селяни очікували, що Лютер виступить на підтримку їхньої справи, але замість цього він засудив насильство, посилаючись на важливість підкорятися світській владі, і в шести проповідях, виголошених у Віттенберзі, припинив повстання.

Пізніше він змінив свою думку і заохочував опір несправедливій владі, але в той час він вважав, що підкоряється своїй совісті та священному писанню, засуджуючи насильство і зберігаючи статус-кво. Проте критики зазначали, що його позицію, можливо, спонукали стосунки з Фрідріхом III, чиї землі та багатства, а отже, захист Лютера, були під загрозою повстання. Саме це звинувачення було висунуто Мюнцером у письмових нападах на Лютера між 1521-1524 роками.

Шлюб і лютеранство

Лютер одружився в червні 1525 року на Катарині фон Бора (1499-1552), колишній черниці, яка в 1523 році написала Лютеру з проханням допомогти звільнити її та деяких її однодумців з монастиря. Лютер організував їм втечу у мажарі з бочками оселедцю і знайшов прихисток для всіх жінок, крім Катарини, оскільки та хотіла вийти за нього заміж. Він уже дійшов висновку, що для безшлюбності духовенства немає біблійних підстав, і хоча спочатку мав певні сумніви, він одружився.

Martin Luther Monument
Пам'ятник Мартіну Лютеру
Nick Morieson (CC BY)

Лютер і Катарина були дуже близькими, їхній шлюб спонукав інших священнослужителів брати їх за приклад. Катарина управляла їхніми землями, народила йому шестеро дітей і допомагала Лютеру сформулювати те, що стане лютеранством. Між 1526 р. і його смертю Лютер, Катарина, Філіп Меланхтон та інші займалися організацією та адміністрацією нової церкви, зосереджуючись на освіті людей, щоб вони могли тлумачити Писання відповідно до власного розуміння.

Лютер написав свій Великий катехізис для освіти священиків і Малий катехізис для мирян у 1529 році і опублікував повну Біблію німецькою мовою в 1534 році. Він також написав низку пісень, які все ще популярні в наш час (зокрема, «Могутня фортеця — наш Бог»), богословських праць, а також брав участь у Марбурзькому диспуті, спробі об’єднати різні протестантські рухи в Європі. На конференції Лютер і швейцарський реформатор Ульріх Цвінглі (1484-1531) розійшлися щодо свого тлумачення Євхаристії, тоді як інші розбіжності між протестантськими партіями виявилися однаково нездоланними, і різним сектам залишалося розробляти свої власні бачення.

Завершення

Лютер помер від інсульту у віці 62 років, 18 лютого 1546 року в своєму рідному місті Айслебен. Його поховали перед катедрою Замкової церкви у Віттенберзі, тієї самої церкви, на дверях якої він колись можливо розмістив свої 95 тез. На момент своєї смерті він був міжнародним героєм для протестантських сект і непоправним дияволом для католиків, які вважали його агентом сатани, який порушив єдність Церкви.

Навіть серед своїх шанувальників Лютер зіткнувся з критикою, оскільки його критикували за врегулювання скандалу, пов’язаного з Філіппом I (ландграфом Гессену), якому Лютер радив брехати про двоєженство, і йти на компроміс з іншими протестантськими лідерами в Марбурзі. Лютер також був жорстким антисемітом, опублікувавши ряд робіт, в яких засуджував євреїв як «інших» і увічнював образ євреїв як «христовбивць» і занепалого народу, який відкинув Божу благодать.

Хоча сучасні вчені висувають різні апологетики цього аспекту його характеру, неможливо просто пояснити, що Лютер був просто «людиною свого часу», оскільки він був цілком неординарним у багатьох відношеннях. Тим не менш, його потужна риторика та майстерність як письменника продовжували заохочувати антисемітизм і злочини на ґрунті ненависті навіть після його смерті. Нацистська партія Німеччини в 1930-х і на початку 1940-х років дуже захоплювалася роботами Лютера і використовувала їх як виправдання геноциду.

Його впертість була помічена його другом Меланхтоном, і його ставлення до юдаїзму здається симптоматичним, оскільки, як тільки Лютер щось вирішував, він навряд чи міг зрушити з цієї позиції (також видно у його відмові від теорії Коперника про геліоцентричний Всесвіт). Немає жодних доказів того, що він коли-небудь спілкувався з представниками єврейського народу, і, швидше за все, він розвивав свій антисемітизм так, як багато хто це робить і сьогодні, ніколи не ставлячи під сумнів те, що він чув про людей, яких ніколи не зустрічав.

Цей аспект його особистості суперечить образу людини, яка не боялася поставити під сумнів приписи Церкви, яка стверджувала, що володіє ключами від раю і пекла. Проте історія містить розповіді про багатьох великих жінок і чоловіків, які, незважаючи на свої досягнення, були більшою чи меншою мірою хибними, і Мартін Лютер не є винятком.

Про перекладача

Artem Vynohradov
Мене звати Артем. Я український студент. Мої інтереси включають економіку, історію, географію, міжнародні відносини, архітектуру, урбаністику та лінгвістику.

Про автора

Joshua J. Mark
Джошуа Дж. Марк - письменник-фрілансер і колишній професор філософії в коледжі Маріст у Нью-Йорку. Марк жив у Греції та Німеччині й подорожував Єгиптом. Він викладав історію, письмо, літературу та філософію на рівні коледжу.

Цитувати цю роботу

APA Стиль

Mark, J. J. (2021, November 30). Мартін Лютер [Martin Luther]. (A. Vynohradov, Перекладач). World History Encyclopedia. Отримано з https://www.worldhistory.org/trans/uk/1-19256/

Чиказький стиль

Mark, Joshua J.. "Мартін Лютер." Перекладено Artem Vynohradov. World History Encyclopedia. Остання зміна November 30, 2021. https://www.worldhistory.org/trans/uk/1-19256/.

Стиль MLA

Mark, Joshua J.. "Мартін Лютер." Перекладено Artem Vynohradov. World History Encyclopedia. World History Encyclopedia, 30 Nov 2021. Веб. 13 Aug 2022.