Проституція у Стародавніх Афінах

У Стародавніх Афінах проституція мала легальний статус і регламентувалась державою. У добу Архаїки (800-479 роки до н.е.) за ініціативою законодавця Солона (жив близько 630-560 рр. до н.е.) з'явились перші доми розпусти, які обкладались податком. Започатковану Солоном справу греки продовжили у Класичний період (480-323 роки до н.е.). При цьому для багатьох афінянок проституція була єдиним способом заробити на прожиток.

Афіни були квітнучим осередком торгівлі. Місто вабило юрми юнаків-одинаків. Хлопці наймалися матросами на купецькі судна. Водночас були ще молоді афіняни, які одружувались зазвичай десь після 30 років. Відтак Солон легалізував проституцію та відчинив публічні доми, маючи на меті надати сексуальну свободу для прибульців та уможливити сексуальний дошлюбний досвід для корінних громадян. Відвідувати повій не вважалося чимось ганебним. Так само і слово хвойда не сприймалось як образа. В Афінах існувало два типи проституток: прості повії (pornai), яких можна було здибати у домі розпусти або на розі вулиці, та гетери (hetairai), або елітні куртизанки. Гетери передусім були товаришками. Секс був лише одною з ряду послуг, які вони надавали. Оскільки винаймати гетеру було задоволенням не з дешевих, переважна більшість чоловіків ходило до простих повій.

Жіноча проституція була визнана цілком легальним фахом, який задовольняє потреби суспільства. Водночас на чоловічу проституцію дивились згори вниз. Причиною було те, що чоловіки-повії "виконували жіночу роль" у зляганні, бо їхніми клієнтами були переважно чоловіки. Багато хто із простих повій були рабинями, дехто - вільновідпущенницями, інші ж мали зобов'язання відпрацьовувати своїм власникам. Деякі з тих, хто ставали шльондрами, дійшли висновку, що не мають іншого способу заробити на прожиття, ніж як торгувати власним тілом. Гетерами зазвичай ставали освічені аристократки, які прагнули на свій розсуд розпоряджатися своїм життям та фінансами, жити повсякчас у прийнятний для них спосіб.

Жінки у Стародавніх Афінах

У Стародавніх Афінах жінки фактично мали юридичний статус неповнолітніх. Тому за ними мусив наглядати опекун. Спочатку роль опікуна виконував батько, згодом ним ставав чоловік. У разі передчасної смерті батька та чоловіка опікуватись жінкою мав її старший син чи дятько. У Стародавній Греції жінки не мали права голосу на виборах. Вони не могли займатися торгівлею за винятком оборудок з іншими жінками у визначених місцях та у певний час. Наприклад, на агорі містилась ділянка, де жінки мали право придбати або продати вирощену власноруч городину, виткану вовну та виготовлені предмети побуту та прикраси, тощо. Однак їм заборонялося продавати будь-що чоловікам чи провадити торгівлю за межами спеціально окреслених ділянок.

Вдома жіночі приміщення відокремлювались від решти будинку та могли зачинятися знадвору (чоловік, старший у домі, тримав ключ у себе), оскільки вважалося, що жінки є винятково хтиві, слабкі за своєю натурою, та легко сходять на манівці. Від жінки очікувалось, що вона вийде заміж, буде народжувати та виховувати дітей, та поратись коло домашнього господарства. Дослідник Робін Вотерфілд зазначив:

Коли чоловік досягав повноліття, у нього з'являлося безліч розмаїтих соціальних ролей, що перетиналися: учасник самоврядуваня, воїн, робітник, член родини, спілчанин груп товаришів. Переважна більшість жінок отримувала лише шлюб, право народжувати дітей та родинне життя, на що вона очікувала з нетерпінням. Заміжжя уявлялось як те, що відповідає жіночій природі, так само як війна чи політика - чоловічій. Як у художніх творах, так і в реальному житті мертву дівчину насамперед оплакуали тому, що вона ніколи не зможе вийти заміж. Жінки мали громадянський обов'язок - відтворювати прийдешні покоління афінських громадян - тож саме ця задача вважалась їхнім головним призначенням (162).

Єдиною сферою громадського життя, в якій жінки могли бути активно залучені - це царина релігії. Жінкам належала ключова роль у святах малих та великих Панафіней. Вони також безперешкодно могли брати участь у ритуалах культу Афіни, навіть у ролі жриць. Жінки ткали величезний peplos (букв. покров - жіночий верхній одяг без рукавів, що надягався зверху туніки - примітка перекладача) для статуї Афіни на Парфеноні та несли цей одяг у процесії через агору вгору Панафінейським шляхом до Акрополю. Жінок також заохочували долучатись до свята Фесмофорій на пошану богинь Деметри та Персефони. Свято відбувалось щоосені і тематично перетиналось з Елевсинськими містеріями. Фесмофорії були загальножіночим святом, в той час як містерії були однаково приступні як для чоловіків, так і для жінок.

Ті жінки, які вважали афінські соціальні приписи занадто обмежувальними, мали законне право стати повіями. Проституція вважалась таким самим фахом як гончар, ткач або тесля. Посполиті жінки мали більше свободи, ніж аристократки, оскільки на простих жінок покладався обов'язок допомогати прогодовувати родину. Їхні чоловіки часто не спромогалися виконувати традиційну роль годувальника сім'ї. Відтак, безперечно, існували жінки-гончарі та жінки-ткачі та землероби, але їхня кількість була відносно незначною у порівнянні з кількістю жінок, котрі добровільно чи проти своєї волі ставали повіями. Жінка, батько та чоловік якої передчасно вмирали, і яка не мала синів, намагалась заробляти на прожиття прядінням вовни або ставала повією разом зі своїми дочками. Письменник Афіней Навкратіс (1-2 століття нової ери) наводить приклади, згідно з якими жінки, які втратили чоловіків та синів у військових походах греків та були застарі для того, щоби продавати своє тіло, змушували своїх дочок ставати повіями, щоби хоч якось прожити.

Прості повії

Як зазначалось, більшість проституток у стародавніх Афінах належали саме до групи простих повій, або pornai (що в перекладі значить "та, що продалася"). Вони пропонували свої послуги у домах розпусти, на перехрестях вулиць чи поблизу міських мурів, у шинках та на приватних бенкетах. Солон встановив вартість послуг повії в один обол. Шість оболів, карбованих срібних монет, дорівнювли одній драхмі. Драхма була денною платнею робітників. І повії з домів розпусти, і шльондри, які працювали самі на себе, сплачували податок зі своїх прибутків. Ця такса йшла на будівництво громадських будівель, пам'ятників, а також на ремонт доріг. Хоча початково Солон мав на меті запровадити спеціальний податок на спорудження храмів, присвячених богам, і зокрема на честь божественної покровительки міста, Афіни. В час, вільний від надання сексуальних послуг та лобіювання власних інтересів повії могли заробляти на прожиття прядінням вовни та ткацтвом. Ці ремесла були традиційним заняттям як афінських жінок, так і мешканок інших полісів Стародавньої Греції. Свої вироби майстрині збували іншим жінкам, щоби збільшити свій прибуток.

Утім, не всі прості повії брали плату за свої послуги в оболах, надаючи перевагу продажу свого тіла за різноманітні речі, на кшталт їжі, вина, косметики чи одягу. Переважна більшість повій, однак, не гребувала платнею грошима. Вони уславились прагненням піти на будь-які труднощі, аби тільки зробити свою зовнішність якомога більш привабливою, щоби, зрештою, мати можливість отримати вищу платню за свої послуги. Також повії могли відкласти трохи грошей на купівлю молодших рабинь, яких вони згодом посвячували в секрети свого ремесла. Очікувалось, що ці дівчата піклуватимуться про своїх наставниць, коли ті більше не зможуть приваблювати клієнтів, і що так буде тривати з покоління в покоління. Житель Афін поет-комік Алексіс змальовує життя повій в уривку одного зі своїх творів, що зберегся у фрагментах:

Передусім хвойди печуться про те, як заробити грошей та ошукати своїх ближніх. Все інше має для них другорядне значення. Лярви наставляють пастки для кожного. Коли вони починають заробляти на життя, то беруть під свою руку шльондр, які роблять перші кроки в цьому ремеслі, і негайно починають їх перевиховувати, так що їхні манери швидко змінюються. Уявімо, що одна з них занизька. Що ж, дівчина вшиває корки в свої сандалі, щоби здаватись вищою. Зависовка? Тоді повія носить взувачку з тонкою підошвою і ходить, схиливши голову до плеча. Так вона робиться нижчою, ніж є насправді. Немає файних стегон? Не біда, лярва вдягає підкладку під одяг, і зіваки відпускають репліки про її гарненьку дупку. Також хвойди мають фальшиві цицьки, що робить їх схожими на акторів-коміків; вони засовують їх під одіж та волочать свої туніки вперед, неначе шестами для катання на човнах. Засвітлі брови? Вони фарбуються в чорний колір. Затемні? Використовують білила. Забліда шкіра? Повія вдається до рум'ян. Якщо якась частина її тіла приємна для ока, шльондра її оголює. Має гарні зуби? Тоді вона змушена усміхатися доти, доки присутні надивляться на те, що є предметом її гордощів. Коли хвойді не до снаги реготати, вона гає час вдома, подібно до того, як м'ясник ховає свій товар, коли хоче збути козячи голови; або ж тримає між губ частину гілки мірту, щоб з часом посміхнутися незалежно від того, чи вона того бажає. (Fragment 103 PCG.G, Lefkowitz & Fant, 209)

Хоча Алексіс відомий передусім своїм комедійним твором, і цей уривок напевно є монологом одного з героїв п'єси, втім він точно відображає життя повії низького соціального статусу стародавніх Афін. Від того наскільки привабливою робила себе лярва, залежала кількість її клієнтів. Багато хто з повій навчались грі на музичних інструментах, мистецтву танців, і навіть акробатичним трюкам, якщо вони не вміли цього раніше. Тож їх радо наймали яко артисток на вечірки. І в "Бенкеті" Платона (428/427-348/347 роки до н.е.), і в "Бенкеті" Ксенофонта (430 - 354 роки до н.е.) є згадки про жінок-артисток, які були простими повіями (або гетерами, хоч і навряд), і виступали на вечірках. У діалозі Платона дівчину випроваджують на початку бенкета для того, щоби чоловіки могли висловити свої погляди на любов одне одному. У "Бенкеті" Ксенофонта актори та акторки виступають перед гостями з танцями, піснями та акробатиними номерами, а відтак покидають компанію мужів, отримавши платню. Втім, часто гість міг найняти дівчину чи юнака, щоби провести з ними решту ночі.

Чоловіки-повії хоча й поступались кількістю жінкам, але так само працювали в домах розпусти або полювали на клієнтів на вулицях. Звісно, що вони надавали послуги жінкам, однак основною цільовою групою чоловіків-повій були старші мужі. Раби не мали юридичного захисту, тому з них могли зробити повій, причому з чоловіків так само, як і з жінок. Велика кількість чоловіків-проститутів були рабами, яких примушували працювати в борделях. Втім, незалежно від того, чи вони торгували власним тілом добровільно, чи примусово, проститути могли розраховувати на коротшу кар'єру, ніж повії. Вважалося, що найбільш підходящі для надання інтимних послуг - хлопці в період з 13 до 20 років, себто в період статевого дозрівання, доки в них не починала рости борода. Повії, натомість, могли працювати довгі роки в очікуванні часу, коли молоді дівчата, яких вони "виховували", зможуть забезпечувати своїх "наставниць". Гетери ж були в такій ситуації, що мусили працювати протягом всього життя, оскільки красномовство та кмітливість були настільки ж значущими, як інтимні послуги, а часто навіть набагато важливішими за секс.

Гетери

Деякі сучасні дослідники не розрізняють категорій pornai та hetairai. Вони стверджують, що і ті, і інші були звичайними повіями, з тою лише різнецею, шо послуги гетер коштували дорожче. Проте цю тезу підважують першоджерела, в яких відзначається інтелігентність, шарм та гострий розум гетер. Водночас прості повії (рornai) загадуються лише у контексті сексу. Найвідомішою гетерою стародавніх Афін була Аспасія з Мілету, друга половинка політика Перікла. Аспасія мала статус метека, тобто людини, не народженої в Афінах. Багато хто з жінок-метеків працювали в Афінах гетерами, як робила це Аспасія.

Інша добре знана гетера, яка, можливо, насправді ніколи не існувала, Філаніда (IV століття до нової ери) також належала до метеків. Народившись на Самосі, вона згодом оселилась в Афінах. Філаніда відома тим, що написала трактат з еротики, який вцілів тільки у фрагментах або у вигляді цитат в працях інших авторів. Не виключено, що під іменем Філаніди писав насправді чоловік. Втім, це твердження засноване великою мірою не на свідченнях очевидців, а на античних апологетичних текстах. А ці твори насправді є вправами для тренування навичок переконливсті у красномовстві. Дослідник Плент аргументує істинність існування Філаніди-гетери і Філаніди-письменниці зокрема тим, що

Порнографічні твори часто пов'язувались з гетерами, і Філаніда, можливо, була найбільш відомою з-поміж них. Жінки Самосу відзначались браком доброчесності. Багато хто з-поміж них ставав на шлях розпусти. Тож не дивно, що Філаніда пов'язувалась з цим островом...її ім'я, похідне від грецького слова "кохання", було часто вживаним серед лярв. [Навіть якщо її насправді не існувало] сама поява Філоніди як жіночого літературного персонажу, підживлювало один з типових жіночих образів класичного світу: повій (45)

Плант вважає, що твори, подібні до того, який приписують Філаніді, сприяли утвердженню погляду на жінку як сексуальний об'єкт та робили акцент на їхній залученості до проституції. Для простих повій, які не були рабинями, проституція ставала часто-густо єдиним засобом до існування. А для гетер, принаймні у певних випадках, продаж тіла був свідомо обраним фахом, який давав жінкам шанс жити так, як їм подобалось, не підлягаючи волі чоловіка у фінансових справах та у питаннях, як будувати своє життя. Cлово гетера перекладається як "куртизанка", але фактично означає "товаришка". Її міг найняти заможний пан. Гетера супруводжувала його на вечірки, громадські заходи чи релігійні свята. Тож в певних випадках послуги гетери не мали жодного зв'язку зі статевим актом.

Гетери зазвичай постають з описів освіченими метеками, які обрали цей фах, але так було далеко не завжди. Одна з відомих гетер, Лаіс, юнка з міста Гіккари, що на Сицилії, під час наскоку афінян, які розграбували місто, потрапила їм до рук, після чого її продали у рабство. Вона пройшла шлях від повії до гетери, здобувши слави одної з найвідоміших куртизанок стародавнього світу. Лаіс навіть викликала на інтелектуальний змаг грецького драматурна Евріпіда, та була майже постійною товаришкою філософа Аристіппа з Кірени. Фрагменти писань Лаіс, що дійшли до нас, вважаються уривками з творів, написаних пізніше кимось, хто ховався за її іменем. Плент пояснює це так: "Лаіс була настільки знаною куртизанкою, що твори, які приписують комусь під цим іменем, хто навмисне хотів показати, що це були тексти повії" (119). Ба більше, такий фортель мав би значити, що видатна у своїй справі гетера користувалася такою повагою, що люди прагнули читати її писання, а інші, в надії розширити коло читачів, підписували свої тексти ім'ям повії.

Висновки

Попри те, що проституція була узаконеною та суспільно прийнятною, це явище все ж викликало відразу багатьох афінських громадян. Так, діти повій не визнавалися громадянами, оскільки їхня мати, як правило, не мала цього статусу, а довести батьківство дитини не було можливим. Як прості повії, так і гетери, якщо мали дочок, виховували їх так, щоби ті успадкували фах матері та піклувались про неї, коли та зістариться. У випадку ж, коли повія народжувала хлопця, то або позбувалась немовля, або продавала його бездітній одруженій афінянці, яка мала народити спакоємця своєму чоловікові.

Слід відзначити, що чоловіча проституція розглядалася однозначно небажаною. Вважалося, що такі чоловіки, займаючи пасивну роль у зляганні, немовби втрачають свою чоловічу силу. Найвідоміший легальний випадок чоловічої проституції відомий з твору "Проти Тимарха", 346-345 роки до нової ери. Текст проливає світло як сприймалися чоловіки-повії в той час. Державець та оратор Есхін закидає Тимарху, що той непридатний брати участь у громадських справах, тому що раніше він торгував своїм тілом. Есхін спеціально відзначає, що він засуджує не романтичні чи сексуальні стосунки між чоловіками загалом, а лише роль, яку займають чоловіки-повії. Вони не можуть стати повноцінними афінськими громадяними, оскільки виконують роль жінки. Жінки ж уявлялись як біологічно, духовно та ментально нижчі за чоловіків, тому не могли брати активну участь у соціальному та політичному житті поліса. З цього приводу Вотерфілд зауважує:

Жінки уявлялись більше близькими до худоби, ніж до цілком раціонального чоловіка, а відтак не могли мати палкого бажання сексу, їжі чи алкоголю. Честь чоловіка-афінянина залежала зокрема від доброчесності його дружини, і він боявся адюльтеру з боку свої дружини. Хоча шлюб був загальновизнаним найкращим способом "приборкати" жінку. (165)

З іншого боку, повії такої загрози не становили. Чоловік міг провести годину зі шльондрою, і ніколи більше не думати про неї. Жодному афінянину не спало б на думку, що така практика принижує гідність жінок, і що порядки у полісі часто сприяли тому, що молоді афінянки після смерті голови родини ставали повіями просто для того, щоб вижити.

Хоча нині таку політику та практику піддають осуду, і навіть тоді це ремесло у багатьох не викликало симпатії, у Стародавніх Афінах проституція сприймалась як раціональна відповідь на фізіологічну необхідність. Причому супутні етичні проблеми не бралися до уваги. Втім, варто відзначити, що подібне переконання не було заведено у всіх грецьких полісах. В деяких з них, наприклад у Спарті, проституція відкидалася як принизлива, причому як для чоловіків, так і для жінок.