Тера — це стародавня назва острова Санторині на грецьких Кікладах і назва вулкана, який славно вивергався на острові за середнього бронзового часу. Виверження 17 століття до нашої ери покрило Акротирі, найважливіше поселення, шаром пемзи та вулканічного попелу, тим самим ідеально зберігши місто бронзового віку.
Ранні поселення
Найдавніші свідчення поселення на острові в Акротирі (названому на честь сусіднього сучасного села) датуються серединою п'ятого тисячоліття до нашої ери, коли невелика рибальська та фермерська громада облаштувалася на прибережному мисі. До третього тисячоліття до нашої ери наявність вирубаних у скелі поховальних камер, кераміки та кам’яних ваз і статуеток свідчить про період значного зростання громади. Мармур, використаний для цих посудин, ймовірно, походить із сусідніх островів Парос і Наксос і разом із знахідками тераської пемзи (використовуваної як полірний абразив) свідчать про наявність міжострівної торгівлі. У той час також, ймовірно, обмінювалися деревиною та продовольчими товарами не лише на Кікладах, а й із материковою Грецією та Критом.
Близько 2000 р. до н.е. поселення розширилося ще більше, і було засипано кладовище, яке не використовувалося й на ньому почалося будівництво – маса використана для засипання, містила як уламки кераміки від великих амфор, так і знахідки чорно-коричневої полірованої кераміки (стиль Кастрі), що свідчить про існування значних торговельних зв’язків у Егейському морі. Будучи стратегічно добре розташований на мідному торговому шляху між Кіпром і мінойським Критом, Акротирі також став важливим центром металообробки, про що свідчать знахідки форм і тиглів.
Урбанізація й катастрофа
З 2000 по 1650 рік до нашої ери Акротирі урбанізувався, поселення мало закладені бруківкою вулиці та великі дренажні системи. Якісну кераміку виробляли масово та прикрашали лініями, рослинами та тваринами. Металургія та інші ремесла (особливо пов'язані з морською промисловістю) зазнали розвитку. У цей період також є свідчення про ремонтні та відновлювальні проєкти після руйнувань від землетрусу.
Процвітання Акротирі раптово закінчилося в 17 столітті до нашої ери з масивним і катастрофічним виверженням вулкана на острові. Передув виверженню землетрус, магнітудою 7 балів за шкалою Ріхтера, який зруйнував місто та створив приливні хвилі висотою 9 метрів, саме виверження, ймовірно, відбулося через кілька днів і випустило в атмосферу приблизно 15 мільярдів тонн магми, що робить його найбільшим виверження за останні 10 000 років. Весь острів був похований під товстим шаром попелу, Тріанда на Родосі була зруйнована, 7 см шаром попелу покрита північ Криту, Анатолія постраждала від випадання попелу, і навіть льодовики в Гренландії демонструють далекосяжні наслідки виверження. Точна дата події часто дебатується серед вчених, які енергійно відстоюють різні думки, для того щоб підкріпити різні гіпотези щодо інших подій, таких як знищення мінойських палаців або імперіалістичні амбіцій Мікенійців в Егейському морі. Найбільш узгоджені дати коливаються десь між 1650 і 1550 роками до нашої ери (проте, дослідження крижаних кернів та радіовуглецевий аналіз свідчать про більш ранню дату).
Після катастрофічної події місто Акротирі було повністю покрите вулканічним попелом і, таким чином, залишилося надзвичайно добре збереженим; наприклад, за допомогою негативного лиття стало можливим ідентифікувати предмети, що швидко псуються, такі як дерев'яні меблі, найчастіше табурети та ліжка. Однак, на відміну від Помпеї, де життя, здається, завмерло внаслідок катастрофічного виверження Везувію в 79 р. н.е., в Акротирі на цьому місці не було знайдено людських останків, і є докази спроби розчистити уламки, які свідчать про те, що був невеликий проміжок між землетрусом та виверженням, і багато жителів вже покинули місто перед остаточним катаклізмом. Місце залишалося прихованим від очей до розкопок з 1967 року нашої ери.
Добре сплановане місто має площі та широкі вулиці. Будинки були дво- або триповерховими з плоскими дахами, які підтримувалися центральною дерев'яною колоною. Архітектурні особливості, спільні з архітектурними особливостями мінойської цивілізації, включають великий зал, люстральні басейни, кам’яну кладку, роги освячення та час від часу світловий колодязь.
Архітектура та мистецтво
Цікаво, що майже всі будівлі, розкопані в Акротирі, мають сцени, намальовані на внутрішніх стінах однієї чи кількох кімнат, що ілюструє, що не лише еліта мала такі витвори мистецтва у своїх будинках. На сюжети і стиль фресок вплинула мінойська цивілізація — релігійні процесії, богині, лілії, крокуси тощо, а також пізніша мікенська цивілізація на материковій Греції — грифони та шоломи з бивня кабана. Місцевих теми, такі як дівчата, які збирають шафран, морські пейзажі та риболовля, також були популярними, як і екзотичні тварини, такі як антилопи та мавпи. Багато кімнат були повністю покриті зображеннями пейзажів, які засвідчують любов до природи та створюють потужний візуальний ефект, який переносить глядача за межі кімнати.
На додаток до фресок, інші знахідки, такі як критська та мікенійська кераміка, відбитки печаток із використанням мінойської іконографії, мінойські глиняні гирі, ханаанські глеки, використання мінойського письма А та предмети єгипетського походження (наприклад: слонова кістка та шкаралупа страусових яєць ) свідчить про постійне значення Акротірі як важливого торгового центру з контактами по всьому Егейському морю.
Незважаючи на те, що дату події встановити важко, наслідки катастрофи чітко простежуються у фізичних археологічних залишках, а також у більш нематеріальних речах. Було висловлено припущення, що виверження Тери може бути джерелом міфу про Атлантиду – знищення острова і разом з цим втрату розвиненої цивілізації. З точки зору греків у так звані темні століття (з 1100 р. до н. е.) громада на Тері, що перебувала під впливом мінойців/мікен, могла навпаки мати свій щолотий вік, час, коли культурні та мистецькі досягнення були більшими, ніж навіть у теперішній час, але всього за кілька днів, все було віддано історії за примхою природи.
