Дакія

Дакія — це регіон, населений даками на півночі Дунаю (сучасна Румунія). Дакійське королівство було створенням Беребістасом (бл. 80-44 рр. до н. е.), який завоював і об'єднав кілька інших князівств даків. Беребістас практично знищив кельтські племена скордисків і підпорядкував або об'єднався з грецькими містами Західного Причорномор'я від Одесоса (сьогоднішня Варна) до Ольвії (поблизу сучасної Одеси). Під час громадянської війни в Римі даки, ймовірно, прийшли б підтримати Помпея. Беребістас також був убитий того ж року, що й Юлій Цезар, який нібито готував похід проти даків і парфян.

Дакійське королівство розпалося на чотири (або п'ять) князівств, а потім знову виникло під керівництвом Децебала (бл. 87-106 н. е.). Він переможно воював проти полководця Доміціана Корнелія Фуска, але врешті-решт зазнав поразки і був змушений підписати мирний договір, за яким дакійське королівство стало клієнтом Риму, а натомість отримувало римські гроші та технічну підтримку. Ситуація залишалася такою, допоки Траян почав дві великі війни (101-102 н. е. і 105-106 н. е.), щоб розгромити дакійське царство і зруйнувати всі твердині.

Dacia Traiana була римською провінцією імперії майже 170 років, аж до правління Галлієна та Авреліана, коли вона була залишена (близько 271 р. н. е.), а поступове скорочення присутності імперських легіонів призвело до відкликання місцевої римської адміністрації, та створення Dacia Aureliana на південь від Дунаю на території сучасної Сербії.

Це було зроблено, зокрема, для того, щоб створити ілюзію, що римська імперська влада зберігає свою силу в регіоні, хоча ознаки соціально-політичного занепаду були очевидними. Пізніше Dacia Aureliana була розділена ще на дві окремі провінції: Дакію Середземноморську зі столицею в Сердіці та Дакію Ріпенсіс зі столицею в Раціарії. Після 275 р. н.е. Дакію на північ від Дунаю, під час вторгнень варварів у так звану «епоху міграції», захопили різні скупчення готів, гунів та аварів. Однак Дакію ненадовго «відвоював» Рим під час правління Костянтина Великого.

Цікаво, що постримська дакійська матеріальна культура продовжувала виявляти сильне відчуття «римскості». Наприклад, дакійське поховання 5 століття нашої ери містило брошку римського типу, яка належала вагомому члену суспільства. А в Напоці перехресне датування з використанням залишків кераміки дозволяє зробити висновок про спорудження портика в римському стилі вже в постримський період. Подібним чином у Поролісумі було знайдено червоний посуд (terra sigillata Porolissensis) на етапі післяримської (ре)конструкції форуму. Якщо дати кераміки підтвердити, можна стверджувати, що даки продовжували використовувати просторові осередки та певні архітектурні проекти, характерні для Риму. Незважаючи на це, сукупно матеріальні свідчення підкреслюють централізацію римського життя в післяримській Дакії.

Що стосується релігійної ідентичності даків після римського періоду, то в Поролісумі на посудині було знайдено напис у константиніанському стилі Chi-Rho (що символізує Ісуса Христа). Також, на додачу бронзового голуба — символу Святого Духа, — знайденого у невідоому контексті (Євангеліє від Луки 3:22; Євангеліє від Івана 1:32). Цікаво, що на форумі Поролісум також був знайдений хрест. Наявність християнських артефактів із постримського періоду свідчить про паралельну християнізацію провінції, що відповідає тогочасним подіям, що відбувалися у великому римському світі.

Крім того, поховання 4-го і 5-го століття нашої ери також демонструють більший достаток і культурне різноманіття в післяримській Dacia Porolissensis порівняно з римським періодом, що свідчить про зміну міського статусу місцевого суспільства. Так, у Потаїсі були розкопані поховання із залізними пряжками, вогнивом, золотими та срібними коштовностями, бурштином та вишивкою. Слід зазначити, що пропорційно «багаті» поховання представляють лише невелику частину дако-римського суспільства. Тоді, як і зараз, більшість людей у ​​суспільстві не були заможними.

Можливо, поняття «міського процвітання» в «темні часи» здається суперечливим більш традиційним ранньосередньовічним увленням про той періоду. Однак, це можна пояснити безперервною торгівлею між Східною імперією та Потаїсою. Наприклад, нумізматичні дані показують, що наприкінці 3-го і на початку 4-го століть нашої ери монети західної імперії перестали використовуватися в транзакціях (до 262 року н.е. в Поролісумі), а згодом були замінені візантійськими карбованими монетами. Крім того, свідчення про поховання з Мойграда та Напоки свідчать про культурний перехід у межах соціальних ієрархій, можливо, пов’язаний із підйомом остготської знаті, багато кого з якої можна приписати до постконстантинівської романо-готської інтеграції.

Крім того, дані про зниження чисельності населення Напоки — базуються значною мірою на керамічних доказах — які свідчать про помірну катастрофу відразу після виведення Legio V Macedonica з Дакії. Можливо, це свідчення остаточної фрагментації торговельної мережі Західного Середземномор’я? Хронологічно, розглядаючи матеріальну культуру в цілому, стає зрозуміло, що певна криза вплинула на частини дакійського суспільства відразу після відходу Риму, а потім посилила соціально-економічну активність у наступні періоди. У будь-якому випадку, післяримська Dacia Traiana продовжувала зберігати свій міський ієрархічний статус у регіоні таким чином, що нею постійно цікавилися імперські та купецькі класи Середземномор’я.