Британія (точніше, Великобританія) — це назва найбільшого з Британських островів, що лежать біля північно-західного узбережжя континентальної Європи. Назва, ймовірно, кельтська і походить від слова, що означає «білий»; Зазвичай припускають, що це посилання на знамениті білі скелі Дувра, які навряд чи зможе пропустити будь-який новоприбулий в регіон морем. Перші згадки про острів були у грецького мореплавця Піфея, який досліджував берегову лінію острова, бл. 325 рік до нашої ери
Протягом раннього неоліту (бл. 4400 до н. е. – бл. 3300 н. е.) на острові було побудовано багато довгих курганів, багато з яких можна побачити й сьогодні. У пізньому неоліті (бл. 2900 р. до н. е. – бл. 2200 р. до н. е.) з’явилися великі кам’яні кола, які називаються хенджами, найвідомішим з яких є Стоунхендж.
Римська Британія
До римської окупації острів був заселений різними племенами, які, як вважають, мають кельтське походження, відомі як брити. Римляни знали острів як Британія.
Острів входить в історію у військових звітах Юлія Цезаря, який переправився на острів з Галлії (Франція) у 55 та 54 роках до нашої ери. Римляни вторглися на острів у 43 році нашої ери за наказом імператора Клавдія, який переправився на острів, щоб спостерігати за в’їздом свого полководця Авла Плавція в Камулодун (Колчестер), столицю найбільш войовничого племені Катувеллаунів. Плавцій вторгся з чотирма легіонами та допоміжними військами, армія налічувала близько 40 000 чоловік.
Завдяки збереженню Агріколи, біографії його тестя, написаної істориком Тацитом (близько 105 р. н. е.), ми знаємо багато про перші чотири десятиліття римської окупації, але літературних свідчень після цього мало; на щастя, є чимало археологічних свідчень, хоча час від часу таємничих. Наступні римські імператори робили набіги на Шотландію, хоча північна Британія ніколи не була завойована; вони залишили по собі великі укріплення, Адріанів вал (бл. 120 р. н. е.) і вал Антонина (142 -155 р. н. е.), більшу частину яких можна відвідати й сьогодні. Британія завжди була сильно укріплена і була базою, з якої римські намісники час від часу робили спроби захопити владу в Імперії (Клодій Альбін у 196 р. н. е., Костянтин у 306 р. н. е.).
Наприкінці 4 століття нашої ери римській присутності в Британії загрожували «варварські» сили. Пікти (з сучасної Шотландії) та скотти (з Ірландії) робили набіги на узбережжя, тоді як сакси та англи з Північної Німеччини вторглися в південну та східну Британію. До 410 р. римська армія відступила. Після боротьби з британцями англи та сакси стали переможцями й утвердилися як правителі на більшій частині Британії протягом Темних віків (бл. 450 – бл. 800 р. н. е.).
Цей переклад базується на старій версії визначення. Якщо ви хочете перекласти нову версію, зв’яжіться з нами.
